Белігеративні комплекси – городища, вали, кургани, фортеці, ДФС та інші
пам’ятки мають комплексне значення для науки. Вони концентрують в собі історію
певних періодів розвитку суспільства і відображають особливості формування
сучасних природних умов конкретних регіонів. Виступають як археологічні,
історичні і культурні цінності, мають суспільно-виховне значення. Неменший
інтерес, зокрема палеогеографічний, представляють кургани і вали для географів.
Разом з тим, на початку ХХІ ст. ми не маємо повної характеристики
белігеративних ландшафтів ні загалом України, ні її окремих регіонів. У нашій
державі історико-культурні об'єкти практично не оцінені і як туристичні
ресурси.Це приводить до їх використання в обмежених масштабах й суттєво
ускладнює їх раціональне використання та охорону.
У межах України не залишилось натуральних ландшафтних
комплексів, котрі можна було б взяти під охорону. Більшість площ наявних і
проектованих природно-заповідних територій мають складне багатоетапне
антропогенне походження. Антропогенні ландшафти є, за передовими європейськими
підходами, самодостатніми і значними пам’ятками, утвореними в результаті
складної взаємодії природних та суспільно-історичних чинників . Особливо
це стосується пам’яток белігеративної групи. Вони концентрують в собі історію
певних періодів розвитку суспільства і відображають особливості формування
сучасних природних умов конкретних регіонів. В умовах суцільної розораності
плакорів лісостепу, зокрема й Поділля, кургани і вали часто є єдиними носіями
доагрикультурної рослинності, а їх травостій приймається до уваги при
геоботанічному районуванні. Вони – останні притулки природної, особливо
степової, рослинності і, хоч суттєво змінених, але натуральних асоціацій. Вали
і кургани – ландшафтні комплекси най північнішого проникнення у лісостеп,
зокрема й подільський, таких степових рослин як типчака, тирси, ковили, осоки
низької, калерії Делавіля, першоцвіту весняного, шавлії степової та інших; з
чагарників – терену, степової вишні, дерезняка тощо. Нерозорані кургани у
багатьох випадках є своєрідними розсадниками бур’янів і шкідників – сусликів,
мишеподібних гризунів і комах. Археологічна, історична, природнича і культурна
цінність белігеративних ландшафтів уже давно не викликає сумнівів, але справжня
їх охорона до цього часу не налагоджена. На нашу думку, справжня охорона
унікальних белігеративних ландшафтів можлива лише при умові включення їх в
єдину систему культурної спадщини України і підпорядкуванню єдиному міністерству.
Будь-який охоронний об’єкт, що буде віднесений до культурної спадщини нашої
Батьківщини, повинен охоронятися законом, а не розпорядженням місцевої громади.
Польові дослідження показують, що детальні дослідження потрібні не лише окремо
розташованих курганів, валів, городищ, але і їх висотної диференціації за
приуроченістю до відповідних типів місцевостей. Переважно, белігеративні
ландшафтні комплекси зосереджені на вододілах та плакорах (кургани), а також
схилах річкових долин і мисах (городища, окопи). Проте, є белігеративні
ландшафти, що охоплюють майже усі типи місцевостей. Особливо це стосується
оборонних ліній – довготермінових фортифікаційних споруд, котрих у межах
Поділля кілька. Якщо врахувати, що в долинах річок, переважно, сконцентровані
майже усі наявні заповідні об’єкти, а на вододілах їх мало, то белігеративні
ландшафтні комплекси суттєво доповнять і урізноманітнять тут заповідні об’єкти.
Як і всі антропогенні ландшафти, белігеративні формуються в конкретних
фізико-географічних умовах, а тому у них теж прослідковуються регіональні
відміни. Це можна побачити у ґрунтовому і рослинному покривах, ландшафтній
структурі, прояві небажаних процесів тощо. Белігеративні ландшафтні комплекси
Придністер′я, Центрального Поділля і Середнього Побужжя неподібні між собою. У
майбутньому ці відміни дадуть можливість провести районування белігеративних
ландшафтів Поділля. Найбільш ефективним напрямом раціонального використання
белігеративних ландшафтних комплексів Поділля є рекреація, зокрема з метою
пізнавального туризму. Частково цей напрям уже розвивається, але стихійно, що в
свою чергу викликає низку проблем: паспортизація белігеративних ландшафтних
комплексів, їх облаштування, детальне вивчення, різноманітні допуски до
військових об’єктів тощо. Інший напрям – їх заповідання, що теж потребує
сумісних зусиль ландшафтознавців, архітекторів, інженерів, військових тощо.
Головне забути, що “белігеративні ландшафти не мають майбутнього”. Майбутнє у
них є, бо це наша спадщина. На відміну від інших антропогенних ландшафтів,
белігеративні повністю відносяться до заповідних. З кожним роком їх стає менше.
Усі напрями і заходи з їх охорони повинні бути обґрунтовані з ландшафтознавчого
погляду. Заповідати потрібно не лише курган чи городище, але й територію, що
примикає до них. Це дасть можливість віднести до заповідних не лише окремі
белігеративні об’єкти та урочища, але й ландшафтні ділянки, місцевості, а в
подальшому можливо й виділити белігеративні райони.
На початку ХХІ століття
белігеративні ландшафти недостатньо вивчені ландшафтознавцями. Процес пізнання
белігеративних ландшафтів складний і поки-що слабко відпрацьований науковцями.
Складність не лише в самій структурі белігеративних ландшафтів, можливостях їх
класифікації, але й у необхідності проведення сумісних польових досліджень та
консультацій з археологами, істориками, військовими та іншими фахівцями.
Проблемним є питання охорони і заповідання белігеративних ландшафтів, що
пов’язано із недооцінкою їх значення для науки і довготривалим ставленням до
них як до «ландшафтів без майбутнього»
