Белігеративні ландшафтні комплекси є об’єктом охорони не
тільки фахівців різних наук, таких як археологи, краєзнавці, істориків,
географів або ландшафтознавців. Такі ландшафтні комплекси відносяться до
національної культурної спадщини України. Белігеративні ландшафтні комплекси
утворились внаслідок складної взаємодії природних та суспільно-історичних
чинників, і такі пам’ятки концентрують в
собі історію певних періодів розвитку суспільства і відображають особливості
формування сучасних природних умов конкретних регіонів. На відміну від інших
антропогенних ландшафтів, белігеративні повністю відносяться до заповідних. З
кожним роком їх стає менше. Усі напрями і заходи з їх охорони повинні бути
обґрунтовані з ландшафтознавчого погляду. Заповідати потрібно не лише курган чи
городище, але й територію, що примикає до них. Це дасть можливість віднести до
заповідних не лише окремі белігеративні об’єкти та урочища, але й ландшафтні
ділянки, місцевості, а в подальшому можливо й виділити белігеративні райони.
Найбільш ефективним напрямом раціонального використання
белігеративних ландшафтних комплексів Середнього Побужжя є залучення їх до
рекреації, з метою пізнавального туризму. Це сприятиме розвитку патріотичної
свідомості громадян країни та вихованню їх патріотичної культури.
Аналізуючи картографічні матеріали та результати польових
дослідження, дослідники виділяють кілька напрямків раціонального використання
белігеративних ландшафтних комплексів. Белігеративні об’єкти як:
Специфічні об’єкти наукових досліджень — так, такі ландшафтні комплекси піддаються дослідженням
фахівців різних наук — географічних,
військових, архітектурних, інженерних, історичних, екологічних тощо. На
даному етапі розпочались структурно-географічні та ландшафтознавчі дослідження
белігеративних ландшафтних комплексів, поки що вони зосередженні на розробці
методів пізнання таких ландшафтів, їх структурі та класифікаціях, визначення
просторового поширення та районування белігеративних ландшафтних комплексів.
Проте, оборонні комплекси, які на даний час збереглись в межах Середнього Побужжя
перебувають у занедбаному стані, більшість з них не охороняються та не
підтримуються суспільством та владою. Тому белігеративні об’єкти на сьогодні
заслуговують більшої уваги науковців, особливо це стосується городищ, фортець,
ДОТів та інших окремих військових об’єктів.
Як туристичні об’єкти —
протягом тривалого часу, починаючи з кінця ХХ століття, активно почав розвиватись
військово-історичний туризм. Військово-історичний туризм — це один із видів
туризму, що передбачає відвідання об’єктів, які відносяться до військового
минулого до таких об’єктів відносять: поля битв, військові меморіали, оборонні
споруди і фортифікації, елементи колишньої військової інфраструктури,
спеціалізовані музеї тощо. Такий туризм має пізнавальне значення та сприяє
вивченню воєнної історії краю.
Белігеративні антропогенні ландшафти Середнього Побужжя
можуть стати тим фактором, що сприяє розвитку різних видів туризму не тільки
Вінниччини чи Поділля а й України. Такі ландшафтні комплекси слід
використовувати, як в міллітарі туризмі так і в екскурсійно-пізнавальному
туризмі.
На даному етапі існує потреба в розробці
військово-історичних туристичних маршрутів в межах Вінниччини і в її числі Середнього Побужжя.
Об’єктами екскурсійного показу на цих маршрутах можуть
бути дійсні оборонні споруди, фрагменти польових укріплень, місця бойових дій,
меморіали та пам’ятні знаки.
У багатій та різноманітній історичній спадщині України
визначне місце належить пам’яткам оборонної архітектури. Втративши своє
функціональне призначення, белігеративні ландшафтні комплекси зазнали
незворотних руйнувань. На сьогодні немає достовірних даних про їх загальну
кількість, оскільки багато з них втрачені назавжди, інші знаходяться у стані
руйнації. У той же час оборонні комплекси можуть стати не лише цікавими
об’єктами туристичної діяльності, але й складовою туристичної інфраструктури,
як це має місце в європейських країнах. Так в Європі уже діє та відпрацьована
стратегія військового туризму, діє Міжнародна асоціація військового туризму зі
штаб-квартирою у Франції.
Як заповідні об’єкти — Значна
частина белігеративних ландшафтних комплексів вже перебуває під охороною, проте
охороняються вони здебільшого, як археологічні об’єкти або пам’ятки історичного
та воєнно-фортифікаційного значення.
Найдавніші белігеративні ландшафти ,такі як: кургани,
городища і вали викликають інтерес своїми палеографічними, ґрунтовими,
геоботанічними та зоологічними характеристиками. Оскільки зберігають унікальні
ділянки доагрокультурної рослинності, в межах Середнього Побужжя це
проявляється у наявності ареалів із степовою рослинність в умовах лісостепу.
Як об’єкти розвитку місцевого краєзнавства — згідно із цим твердженням, не зважаючи на офіційні
заборони відвідування окремих белігеративних об’єктів (ДОТів, ДЗОТів бліндажів, окремих ділянок оборонних ліній
тощо) місцеве населення проявляє інтерес та зацікавленість до таких військових ділянок. Як наслідок відбувається
постійне накопичення «белігеративних матеріалів», наприклад археологічні
матеріали, документи, прикраси тощо. В подальшому ці матеріали зберігаються та
охороняються в окремих відділах краєзнавчих музеїв або музеях
військово-патріотичного спрямування.
Більшість «белігеративних матеріалів» Середнього Побужжя
зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, де наявні пам’ятки від
найдавніших ,зібраних на ділянках давніх городищ чи курганів до сучасних. До
інших військових музеїв Вінниччини, які спеціалізуються на військовій тематиці
можна віднести: Військово-історичний музей Повітряних Збройних сил України — музей авіаційної
техніки і засобів ППО просто неба у Вінниці; Iсторико-меморіальний комплекс
пам’яті жертв фашизму – ставка «Вервольф»; Музей воїнів-афганців у м. Вінниця
тощо.
Як основа розвитку військового туризму — різновид туризму метою якого є відвідування територій пов’язаних
з військовими та воєнними діями. Військовий туризм, на даному етапі існування
нашої країни перебуває у стані становлення. І у перспективі розвиток
військового туризму сприятиме вихованню у молодого покоління гордості за власну
державу, мотивувати на захист її територіальної цілісності.
Незважаючи на це, військовий туризм, як і будь який інший
вид туризму, при неправильній організації та використанні природніх ресурсів
може приносити не лишень користь, але й наносити серйозну шкоду історичним і
природнім пам’яткам. У країнах із розвинутою сферою туристичних послуг це вже
давно усвідомили та розробили законодавчу базу для захисту національних
пам’яток.
На території Середнього Побужжя, наявні військові об’єкти,
які є важливими в подальшому їх залученні до сфери військового туризму. До
таких об’єктів слід віднести: ставку Гітлера «Вервольф» біля с. Стрижавка, де
окрім руїн бункерів, туристів може зацікавити огляд військової техніки,
стрілецької зброї часів Другої світової війни. Руїни ставки «Штайнбрух» у с.
Гулівці, яка будувалась паралельно із ставкою «Вервольф» і належала
командуючому повітряних сил нацистської Німеччини Герману Герінгу. Ще одним
унікальним белігеративним об’єктом є ставка Ворошилова «Скала , поблизу м.
Вінниця , яка повністю побудована у гранітних породах, проте цей об’єкт є
маловідомим і на початку ХХІ століття, його було долучено до релігійної сфери,
на території цієї бази був побудований скельний монастир.
В межах Вінниччини зосереджено досить багато
белігеративних ландшафтних ділянок, які можна використовувати з метою
військового чи історико-пізнавального туризму. Проте для подальшого розвитку
військового туризму, потрібна розвинена інфраструктура, головними об’єктами військово-туристичної
інфраструктури є: транспортна мережа, мережа готелів, заклади харчування тощо.
Отож, раціональне використання белігеративних ландшафтів
Середнього Побужжя на даний час доцільне у таких напрямках: як специфічні
об’єкти наукових (конструктивно-географічних, ландшафтознавчих, історичних,
біологічних, історичних та інших) досліджень, як рекреаційно-туристичні об’єкти;
заповідні території; території специфічного походження із значним
різноманіттям; об’єкти розвитку місцевого краєзнавства. Збереження
белігеративних ландшафтних комплексів доцільне при не лише поодинокому їх
виокремленні, а при охороні і прилеглих до них територій. А в подальшому існує
необхідність в долучені белігеративних комплексів до структуру регіональних екомереж
країни.
Немає коментарів:
Дописати коментар