Поняття "Белігеративний ландшафт"

Поняття  "Белігеративний ландшафт"

Белігеративні ландшафти відносяться до точкових антропогенних ландшафтів, здебільшого вони займають невеликі площі. За походженням вони техногенні, утворюються під дією антропогенної діяльності спрямованої на воєнні дії.

Вперше, у наукову літературу поняття «Белігеративний ландшафт» ввів у 1974 році Ф.М. Мільков у своїй праці «Человек и ландшафты», науковець запропонував усі ландшафтні комплекси воєнного походження об’єднати в особливий клас, під назвою «белігеративні ландшафти» (з латинського «beligero» — вести війну). Під цим поняттям, можна розуміти «будь-які ландшафтні комплекси воєнного походження незалежно від їх способу створення, віку та особливостей сучасного функціонування».

У термінологічному словнику з фізичної географії можна побачити ширше поняття терміну «белігеративний ландшафт — генетичний тип ландшафтних комплексів, що зобов’язаний своїм виникненням воєнній діяльності. Белігеративні комплекси утворюють особливу групу антропогенних ландшафтів, їх споріднює із техногенними комплексами просторове розміщення поза залежністю від природних умов»

Існують варіації поняття «Белігеративний ландшафт» ,так В.А. Михайлов запропонував таке визначення терміну «белігеративні ландшафти» — це специфічні воєнно-технічні комплекси, створенні в результаті зміни природного ландшафту або штучного, з особливих матеріалів, а також об’єкти воєнної інфраструктури, і ті, що виникли у результаті ведення воєнних дій та підготовки до них.

О. Семеряга у своїй праці «Класифікація та використання у туризмі белігеративних ландшафтів Дніпропетровської області», пропонує робоче визначення белігеративного ландшафту: «клас антропогенних ландшафтів, що утворився в результаті ведення воєнних дій і складається з природно-територіального комплексу в поєднанні з побудовою, що призначена для вкритого розміщенні і найбільш ефективного використання зброї, військової техніки, пунктів управління, а також для захисту військ, населення та об’єктів тилу від дії засобів ураження супротивника». 

Зустрічається вужче визначення поняттю «Белігеративний ландшафт» — це антропогенний ландшафт, сформований у процесі підготовки та ведення воєнних дій.

Поняття «белігеративний ландшафт» — загальне, синонімом є термін «белігеративний комплекс». Це будь-яка (фація, урочище, місцевість), тобто структурні складові белігеративного ландшафту. Синонімом белігеративного ландшафтного комплексу є також поняття «белігеративний об’єкт». 

Також, відомий ряд інших назви, наприклад: військово-фортифікаційні, інженерно-військові, військові проте широкого визнання вони не отримали.

Клас белігеративних ландшафтів включає в себе усі белігеративні ландшафтні комплекси, що утворились в результаті ведення військових дій. Науковці виділяють підкласи белігеративних ландшафтів, до яких відносять: городища, вали, кургани, фортифікаційні комплекси, полігони тощо. 

Курган — це найпростіший антропогенний неокомплекс. В перекладі з турецької звідки, найімовірніше, і відбулося запозичення, «курган» означає «фортеця». Це підтверджує зміст зведення кургану як останнього притулку покійного – новоспеченого будинку-фортеці в потойбічному світі. В українській мові словом «курган» часто позначали межу, бо зазвичай за насипними курганами (сторожовими пагорбами) починалися чужі землі. 

Основоположник антропогенного ландшафтознавства Ф.М. Мільков, дає власне визначення поняттю «курган», як могильний або сторожовий горб, що залишився від давніх мешканців степів. 

Лінійні укріплення — це земляні споруди, що складались з валу та рову або кількох валів та ровів, не замкнутих у коло, а виритих за прямою лінією. 

Вал — найпростіша оборонна споруда земляна або кам’яна, яка слугувала перешкодою для атакуючих і в той же час бойовою позицією та укриттям для оборонців. З напільного боку переважно оточений ровом. 

Рів — довга глибока канава, що має оборонне призначення. Здебільшого рови влаштовувались як перешкода перед валами або оборонним муром чим значно збільшували обороноздатність і оточували замок чи місто, утворюючи первісну лінію оборони. 

Урочища ровів, хоча й частково, однак збереглися на усіх стародавніх городищах. Це глибокі від 3 до 5 метрів заглиблення лінійно витягнуті вздовж валів та фортечних стін.

Ескарп — 1 - крутий уступ або обрив, який розділяє ділянки з пологим нахилом земної поверхні. 2 - фортифікаційна споруда, спочатку — сторона оборонного (в наші часи протитанкового) рову, яка звернена до противника (і відповідно найближча до того, що обороняється), тоді як протилежна до нього сторона називалася контрескарп. У наш час також — протитанкова) перешкода, що є штучно зрізаним під великим кутом краєм схилу або берега річки, заввишки декілька метрів, обернений передньою частиною до противника. 

Городище — це давні укріпленні поселення або його залишки, огороджені укріпленнями, що відповідали потребам кругової оборони (були оточені земляними валами з ровами). Під термін «городище» підпадає дуже широка категорія об'єктів, що включає як слабо укріплені поселення бронзового століття, так і потужні укріплені комплекси епохи середньовіччя. При будівництві городищ багато уваги приділялося природним укріпленням, тому багато городища зводилися на мисах, серед боліт або в інших важкодоступних місцях. Городища найчастіше розташовували на підвищеннях, рідше – на рівних місцях та в низинах. В усіх випадках вони формуються поруч з водними ландшафтами. Для розміщення городищ характерне максимальне використання захисних особливостей рельєфу, на високих мисах корінного берега річки, оточених з боків ярами або долинами річкової заплави, а частина з них – на окремих високих горбах-останцях, на незначних підвищеннях у заплаві річок і, нарешті, на відносно рівній місцевості. Городища на вершинах горбів з усіх боків оточені високими схилами, як правило, досить стрімкими. Городища на незначних підвищеннях нерідко обмежені болотами та озерами. У ландшафтному розташуванні городищ є закономірність у розподілі за місцевостями. 

Крім природних укріплень (річок, ярів, боліт, крутих схилів і т.п.) городища захищалися так само штучними укріпленнями земляними або дерев'яно-земляними валами, дерев'яними, глинобитними або кам'яними стінами. Значні за площею городища часто захищали декількома оборонними лініями. Часто до городищ примикала неукріплені частина поселення - селище. Городища активно розвивалися до 13 століття н.е., коли їм на зміну прийшли укріплені міста, іноді на місці городищ зводилися замки.

Виникнення городищ пов’язане з добою патріархально-общинного ладу, коли відбувається зміна мисливства і рибальства на землеробство і скотарство.

Фортифікаційні комплекси — до них найчастіше відносять фортеці та замки, які серед інших белігеративних об’єктів вирізняються своїм довготривалими існуванням.

Замок — це укріплений комплекс будівель або одна споруда, в якій жив феодал. Замок, як оборонний об’єкт, оточували високими мурами з бойовими вежами, валами й ровами. Перші замки будувались феодалами в епоху середньовіччя, потім нерідко перетворювались в укріплений центр міських поселень.

Замкові комплекси являють собою укріплену територію з житловими, господарськими, культовими, військовими та ін. будівлями зазвичай оточену об’єктами і спорудами оборонного типу — валами, ровами, мурами, бастіонами, вежами тощо. Найчастіше замкові комплекси за функціональним призначенням поділяють на: замки-фортеці та замки-палаци. 

Фортеця — це довготривалий укріплений пункт з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначений для тривалої кругової оборони та протидії довготривалій облозі. В комплекс споруд фортеці могли входити цитадель, муровані замки, фортечні вежі та бастіони. Також у фортецях будували церкви, а для гарнізону фортеці — казарми. Фортеці були добре захищені системою земляних укріплень, таких як рів з водою, або без неї та вал. 

Фортеці будувались виключно з оборонною функцією, на їх території розміщувався ряд військових об’єктів ,які відповідали за захист населення від нападників. В епоху середньовіччя фортеці почали набувати житлового призначення і перебудовуватись на замки-фортеці.

Зміна геополітичної ситуації у XIX ст. призвела до поступової втрати замками-фортецями оборонних функцій і їх перебудови на житлові комплекси - замки- палаци, що зберегли лише певні елементи фортифікацій.

Військовий полігон— спеціально відведена і обладнана ділянка суходолу або моря з повітряним простором над ним для випробувань озброєння і військової техніки, проведення заходів з бойової підготовки військ (сил флоту) і досліджень в області тактики; науково-дослідна (випробувальна) установа (організація), що призначена для випробувань дослідного і серійного озброєння і військової техніки та проведення заходів за участю військ (сил флоту). 

До белігеративних ландшафтних комплексів також відносять урочища ДОТів та ДЗОТів.

ДОТ — (довготривала оборонна точка), капітальна залізобетонна фортифікаційна споруда для прикриття артилерійської зброї, її обслуги та для довготривалої оборони. Використовується як поодиноке укріплення або складає систему подібних укріплень певного оборонного району.

ДЗОТ: дерево-земляна оборонна точка — закрита польова фортифікаційна споруда для ведення вогню з кулеметів і гармат, що зводиться з лісоматеріалів з захисною товщею з ґрунту, каменю, щебню, гравію.