Природні умови Середнього Побужжя

Середнє Побужжя – регіон стародавнього заселення, активного та різнобічного використання природних ресурсів. За особливостями природи, її господарського освоєння та формування сучасних ландшафтів Середнє Побужжя – своєрідний еталон Правобережної України. Термін «Середнє Побужжя» використовується лише стосовно центральної (середньої) частини басейну річки Південний Буг.

Термін «Побужжя» охоплює весь басейн річки, зокрема Південного Бугу, куди входять і межиріччя (плакори, вододіли) приток. Прибужжя – складова, центральна частина Побужжя. Просторово Побужжя являє собою те ж саме, що й басейн річки Південного Бугу. Разом з тим «Побужжя» - термін не строго науковий. Його можна застосовувати і в науково-популярних виданнях.
Загалом, Середнє Побужжя – поняття історико-географічне. Закономірно, що природні та історичні межі цього регіону конкретно не визначені. З тектонічного погляду Середнє Побужжя – частина басейну річки Південний Буг, яка лежить в межах Українського кристалічного щита (УКЩ) (с. Костянтинівка Хмельницької області – м. Олександрівка Миколаївської області); з геоморфологічного та гідрологічного – від м. Вінниці до м. Олександрівки Миколаївської області. Польові дослідження показують, що з останніми співпадають і ландшафтні межі.
Існує ще одне припущення визначення меж Середнього Побужжя, яке охоплює частину басейну річки Південний Буг від с. Костянтинів (межа Хмельницької та Вінницької областей) до м. Гайворон (межа Вінницької та Кіровоградської областей).

Геологічна будова

З геологічного погляду Середнє Побужжя розміщується в межах УКЩ, який є однією з найбільших піднятих ділянок кристалічного фундаменту Східно – Європейської платформи. Найвищі відмітки поверхні фундаменту, що сягають 260-280 м над рівнем моря, спостерігаються в басейнах лівобережних приток Південного Бугу, найнижчі (близько 100 м) – у верхів’ях правобережних приток. Це зумовлено загальним похилом фундаменту в пд-зх напрямі. На рельєф фундаменту впливає також наявність численних тектонічних розломів, які розколюють його тіло на окремі блоки. Найбільшими такими розломами є Бузький, простягання якого приблизно співпадає з напрямом Південного Бугу та Немирівський, що майже під прямим кутом перетинає попередній в районі м. Немирів. Ці розломи ділять фундамент на чотири великих тектонічних блоки: Вінницький, Бердичівський, Уманський та Подільський. В свою чергу, кожний з великих блоків розломами нижчих порядків розколотий на дрібніші. В результаті різноамплітудних вертикальних рухів окремі блоки були підняті на різну висоту, зумовивши наявність численних тектонічних піднять і депресійних ділянок, які знайшли відображення в сучасному рельєфі Середнього Побужжя. Таким яскравим прикладом є Вінницьке тектонічне підняття, яке навіть в епоху максимальної сарматської трансгресії виконувало роль морської берегової лінії. Тектонічні депресії, найбільші з яких розміщуються в межиріччях Південного Бугу і Сільниці, Південного Бугу та Сниводи, заповнені різними за генезисом, віком і складом осадочними відкладами.
Кристалічний фундамент утворюють різноманітні магматичні та метаморфічні породи архейського та ранньопротерозойського віку, які в ході тривалої геологічної історії зазнали інтенсивних, в тому числі й накладених деформацій. Особливо дислоковані архейські відклади, які зібрані в круті, стиснуті і часто розірвані складки пн-зх простягання. За даними ізотопної геохронології в межах Середнього Побужжя максимальний середній вік кристалічного фундаменту складає 3,6 млрд. років
У зв’язку з нерівностями кристалічного фундаменту відслоненість докембрійських відкладів дуже нерівномірна. Їх виходи досить часто трапляються в долинах Південного Бугу, Десни, Собу, Згару, подекуди в ярах та балках. Тут ці породи утворюють урвища, виступи, скелі, пороги. Значно гірша відслонюваність на правобережжі Південного Бугу, що зумовлено більш глибоким заляганням фундаменту.
Поверхня фундаменту майже повсюдно вкрита чохлом осадочних порід кайнозойського віку. Товщина цих відкладів коливається від 0 (в місцях виходу кристалічних порід на денну поверхню) до 200м (в пд-зх частині регіону).
Породи архейської групи є найстарішими на території Середнього Побужжя. Вони представлені дуже дислокованими з крутими (70-90°) кутами падіння метаморфічними товщами (кристалічними сланцями, амфіболітами, гнейсами тощо), які прорвані численними інтрузіями магматичних порід, що в подальшому призвело до утворення мігматитів, які відіграють істотну роль в структурі кристалічного фундаменту.
Породи нижнього протерозою утворюють подільський комплекс, який представлений метаморфічними, ультра метаморфічними та магматичними утвореннями. Серед метаморфічних порід найбільше поширення мають гранат – біотитові, кордієрит – біотитові, біотит – амфіболові гнейси та амфіболіти, останні утворюють окремі смуги і ксеноліти, які затиснуті серед різноманітних чарнокітів та мігматитів.

Рослинний світ

За флористичним районуванням України Середнє Побужжя лежить у Подільсько-Бессарабській під провінції Європейської широколистолісової області та в Подільсько-Середньопридніпровській під провінції Європейсько-Сибірської лісостепової області.

Сучасний рослинний покрив цієї території формують представники бореальної (тайгової), неморальної (широколистих лісів), понтичної (степової) та середньоземноморської флори. Зустрічаються також рідкісні ендемічні та реліктові види.

До кореальних елементів флори належать: веснівка дволиста, жимолость пухнаста, квасениця звичайна, купина лікарська, мітлиця тонка, орляк звичайний, сосна звичайна, ялина (смерека) європейська та інші.

Серед неморальних видів поширені: бруслина бородавчаста, європейська, граб звичайний, груша звичайна, дуб звичайний, скельний, клен польовий, липа серцелиста, ліщина, яблуня лісова, явір, ясен звичайний, медунка темна, осока волосиста, скополія карніолійська (охороняється в багатьох ботанічних заказниках, зокрема в урочищі «Журавлівська дача», у межах Крижопільського, Томашпільського та Тульчинського районів Вінницької області, «Марксова дубина» у Немирівському районі та багатьох інших).

До степових елементів відносяться: вишня степова, горицвіт весняний, зіновать руська, калерія струнка, ковила волосиста, костриця борозниста, молочай несправжньохрящуватий, осока низька, гірська, тимофіївка степова, чина паннонська, шавлія поникла.

Середземноморські елементи представлені у флорі дереном справжнім (кизилом), гордовиною, купиною широколистою, осокою паркською, шоломницею високою та іншими видами. Ці представники флори більш поширені в південній частині регіону. Порівняно численні угрупування осоки паркської, ковили волосистої і шоломниці високої є в урочищах «Устянська дача» і Ромашкове у Бершадському та в ботанічному заказнику «Бритавський» у Чечельницькому районі [40].

У складі рослинності Південного Побужжя багато ендемічних та реліктових видів. До них належать: берека (східна межа поширення – р. Південний Буг, добре збережена в урочищі «Цибулівська дача» у Тростянецькому районі), бруслина мала (реліктовий вид, що часто зустрічається в урочищі «Устянська дача» та заказнику «Бритавський»), льон бессарабський, молочай багатоколірний, рокитник Боцького, Подільський, тонконіг різнобарвний, хвощ великий, цибуля кругло нога, Подільська, чина ряба, шиверекія Подільська тощо.

У регіоні ростуть й інші представники флори, які потребують охорони: адоніс весняний, лілія лісова, підсніжник звичайний, косарики черепи часті, черевички зозулені, гніздівка звичайна, любка дволиста, зозулинець шоломоносний та інші. Усі вони занесені до Червоної книги України, Червоної книги Вінницької області, а окремі (черевички зозулені) до Червоної книги МСОП.

Лісова рослинність у Середньому Побужжі поширена порівняно невеликими масивами. В межах Вінниччини лісовкрита площа складає 14,2%